«А вранці, як рушив далі, він знайшов такий густий полунишник, що чоботи зачервонились соком роздушених полуниць, як кров'ю. Наївся досхочу. Взагалі ж Левко йшов тепер навмання, а не тим шляхом, що ним передніше їхав.» (Василь Чапленко, «Чорноморці, або кошовий Харко з усім товариством.»)
«… Наспівавшись досхочу, співочий гурт розсунувся, утворив квітяне півколо, і з того півкола зразу ж таки випала квітка у синіх штанях, у червоному поясі, у сивій шапці. Сині штани пішли понад краєм півкола, струшуючи пишною ряснотою своєю, протоптуючи стежку для себе, для того, що мало розпочатись. Руки якийсь час держались за пояс, а тоді як не вимахнуть!» (Василь Чапленко, «Січеславщина»)
«Над селом стоїть саме та пора, коли земля, напившись досхочу літньої радості, своїм лицем поволі обертається до осені. Повертається до неї, немов до мудрої матері, щаслива, несучи на собі і в глибинах своїх щедрі дари людям. Ще по-літньому високо світиться над стерновищем ясне чоло сонця, гарячими вітрами дихають навколишні поля, так весело сміються цвіркуни, що їх голоси, здається, відлунюють аж у грудях маленьких птахів, які непорушно зависли над головою.
Літо, як порядний газда, ще здорове, пашить зеленню
дерев і трав, голубіє очима Петрових батогів, літає, співаючи над селом,
вчепившись за натомлені крила бузьків. Але у ніжних переливах марева на далеких
овидах уже світяться зіниці осені. Звідти, здалеку, вона, видиться, не
поспішає. Стала на високому березі і видивляє броду — куди безпечніше і легше
перейти на цей бік. А поки що хай радується, хай веселиться добре літо. Осінь
не за горами — вона вже подолала їх.» (Дмитро Кешеля, «Осінь Великих Небес, або
Прирічанські характери»).
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар