Прийди, весно!

Знову дощ сумними очима заглядає у вікно... Холодно... Пронизливий Вітрище налякав молоденького весняно-грайливого Вітерця, і останній десь сидить у старій вербі, тремтить... Як би йому хотілося розігнатися і чимдуж помчати  до свого товариша - ясноокого Сонця,  але і воно не з'являється ось уже декілька днів... Невже Весна забула про нього, невже вона розгнівалася на вітерця-пустунця?... Але ж він (точно пам'ятає) зовсім не хотів знести барвисту хустку  тітки Оксани, і ніяк не планував відібрати у розбишаки Мишка повітряного змія...  Просто несила втриматися, коли глибоке небо аж дзвенить своєю блакиттю, а жовточубе Сонце кличе пограти...
Можливо, потрібно закликати панянку Весну, щоб вона таки завітала до нас: "ПРИЙДИ, ВЕСНО! ПРИЙДИ КРАСНА!"