...І він летить на отчуУкраїну,
За крила взявши пензель і перо.
Пора ж йому поставити хатину,
Щоб вікнами дивилась на Дніпро.
Михайло Ткач
- Ти готовий?
- Цілком!
- Ти впевнений, що витримаєш?
- Сподіваюсь!
- Може, передумаєш?
- Нізащо!!!
- Тоді, з Богом!
- Дякую.
Розправивши затерплі крила, він згадав першу
зустріч з цим нескореним духом у далекому 1861 році… Підписуючи довічний контракт, згідно якому кожному надається
можливість відвідати Землю, при умові якщо тебе будуть пам’ятати та шанувати протягом 200 літ, ця промениста
душа з осяйним ореолом розсміялася прямо в лице ТВОРЦЮ:
- Мені однаково, чи буду
Я жить
в Україні, чи ні…
Усі століття цей дух української
нації безнастанно молився за свою країну, всі думки були про неї. Він
переймався її клопотами і вболівав:
- Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
ЇЇ окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Усі були пройняті його палкою самовідданою любов'ю до батьківщини; щиро
здивовані тим, що він приніс у жертву Україні своє щастя на землі та віддав їй
найбільшу жертву: спокій своєї душі.
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу.
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю!
Всевишньому не дуже подобалися такі рядки, але він
з повагою ставився до духа генія,
«Кобзар» якого став другою – по Євангелії – книжкою, а подекуди й необхіднішою,
ніж Біблія.
І от геніального велетня духу на тиждень ( вперше
за історію божого існування) відпустили на Землю. Подумати тільки - кількість
пам’ятників цій невгамовній душі по всьому світу посідає друге місце після
пам’ятників Ісусу Христу.
Як же зустріне
його Україна - мати? Чи виправдаються
його сподівання? Як прийме український народ?...???
...Якась незрозуміла тривога та неспокій охопили
чисту душу ангела…
Фрагмент з творчої роботи учасника Всеукраїнського літературного конкурсу "Розкрилля душі" Свідовської Дар'ї
Немає коментарів:
Дописати коментар