Старенький мідний дзвоник з нетерпінням очікував завершення травня. Притомився, засидівся, запилився на поличці у підсобці. Тьмяні боки отерпли від нерухомості, дерев
'яна ручка потемніла від часу і трішки похилилася вбік. Рідко траплялося йому в останні роки прислужити шкільній громаді. Все частіше про нього згадують лише два раза на рік: 1 вересня та в кінці травня. Невидимий електричний дзвоник брутально зайняв його місце. А він (мідний дзвоник) ніяк не міг зрозуміти, чому люди обрали набридливе дзищання і тріскотіння того дзвоника-невидимки і відмовилися від переливчастого його співу?...
Але він оптиміст: скоро прийдуть випускники, натруть його мідні боки, прив
'яжуть жовто-блакитну стрічку, і яснітиме, і переливатиметься він не гірше нової копійки..
А поки що він з надією поглядає на календар, щоб не пропустити 29 травня - свято, на якому йому відведуть найпочесніше місце, і він знову задзвенить срібним передзвоном у дитячих руках.
