Ювілейна дата Галини Леонідівни Гордасевич!

31 березня - 80 років від дня народження української поетеси

Cool Slideshows

  Галина Гордасевич (31. 03. 1935. м. Кременець - 11. 03. 2001, м. Львів, похована у м. Кременець) - письменниця, публіцист, громадська діячка. Член НСПУ (1983). Лауреат літературного конкурсу "Шістдесятники" (1996). Премії ім. О. Біленького в галузі критики й ім. В. Марченка в галузі публіцистики (1997). Почесна відзнака-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, орден "За вірність" ім. В. Стуса від товариства "Меморіал" (посмертно). Заарештована 20 травня 1952. Засуджена на 10 років позбавлення волі за "антирадянську агітацію". Звільнена в грудні 1954. Працювала на будовах Донбасу. Закінчила Літературний інститут у Москві (1971). Автор низки критичних і публіцистичних статей, поетичних і прозових збірок, серед них "Веселки на тротуарах" (1966), "Відцвіла шипшина" (1974), "Наречена сонця" (1976), "Слід зірниці" (1989). "Вибране сином" (1999), "Рядок з літопису", "Ера України" (обидві - 2000), "Степан Бандера: людина і міф", "Соло для дівочого голосу", "Сонце, вітер і жінка", "Ішла весна по місту" (усі - 2001), "Українка в світі" (2002). Гордасевич - співорганізатор на Донеччин і товариства української мови, НРУ, "Меморіалу".

http://odb.te.ua/470
                                                       
ЯНИЧАРСЬКА БАЛАДА

Встала курява стовпами.

Багрянiли хмари.

Приазовськими степами

Гнались яничари.

I летiла перед ними

Звiстка невесела,

Що пускають вони з димом

Українськi села,

Що старих людей вбивають,

Тих, хто уже сивий,

Малих дiток забирають

В неволю-ясир.

Забiгає яничарин

У бiленьку хату.

Стала жiнка у вiдчаї –

Нiкуди тiкати!

Тiльки в очi подивиться –

В нього ж очi синi!

Раптом зойкнула вдовиця:

– Сину ти мiй! Сину!..–

Простягає вона руки,

Обiйняти хоче,

А вiн стоїть, клятий турчин,

Стоїть та регоче.

Звiдки йому пам’ятати

Українську мову,

Як малим украли з хати,

З батькiвського дому,

Вiд матерi вiдiрвали,

Вiд рiдної сутi

Та молоком напували

Скаженої суки.

Постаралися немало

Вчителi незлецькі,

Щоб не знав вiн слова «мамо»

Навiть по-турецьки.

То ж була наука люта –

Як зброю тримати.

От i блиснула шаблюка!

От i впала мати...

3 того часу проминули

Не лiта – столiття.

Дай Бог, щоб вас обминули

Такi лихолiття!

А щоб ми це, люди милi,

Могли пам’ятати,

Не спочили у могилi

Анi син, нi мати.

Бога мудрiсть незвичайна

I велика сила:

Вiн з матерi зробив чайку,

Зробив вовком сина.

I чаєчка все кигиче

На ковилу сиву,

А прислухаєшся – кличе:

– Сину ти мiй! Сину!..

А вiн виє, турчин клятий,

Темними лiсами,

Нiби вчиться вимовляти:

– Мамо моя! Мамо!.