7 липня — свято Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Івана.

Християнський празник, який дивовижно поєднався з давньослов'янським святом Івана Купала — святом літнього сонцестояння, культу Сонця, підготовки до збирання врожаю; святом молоді, очисної та шлюбної магії...
Навряд чи знайдеться в Україні людина, яка б не згадала ввечері 6 липня, що настає ніч на Івана Купала: знаменита, поетична і разом із тим моторошна, коли цвіте папороть і відкриваються скарби. На вулиці чи в родинному колі обов'язково хтось згадає про наближення купальської (іванівської) ночі. Нагадають своїм онукам про цю ніч бабусі таємничими історіями про цвіт папороті, невловний скарб, лісовиків, відьом і русалок. Згадають про неї юнаки і дівчата, бо це найкращий привід піти ввечері до лісу, на берег річки і там, без надокучливої батьківської опіки, на волі пострибати через купальський вогонь, поводити навкруг багаття хороводи, пустити з високого берега символ Сонця — запалене колесо — або поворожити.

Про свято Івана Купала є згадки в стародавніх джерелах, зокрема в Іпатіївському літописі (ХV ст.). Ось як описує купальське свято Густинський літопис (ХVІ ст.): "Купало, бог обилия, яко же у элин Церез (Церера. — В.О.). Ему же безумнии за обилие благодарение приношаху, егда имяше настати жнива... Сему Купалу — бису еще и доныне по никоих странах безумнии память совершают, наченше июня 23 дня (за юліанським календарем. — В.О.) в навечерие рождества Иоанна Предтечи, даже до жатвы и далий, сицевим образом и с вечера собираются простая чадь обоего пола и соплетают себи винцы из ядомога зелия или корения и... возгнитают огни, инди поставляют зеленую ветвь и, емшеся за руци около, обращаются окрест оного огня, пояще свои писни, переплитающе купалом, потом через оний огнь прескакуют".
У чехів, сербів, болгар і поляків купальська ніч називається "Собутки". Польський учений Мартин Бєльський (1495–1575), описуючи Собутки, зазначав, що в переддень свята дівчата приносили в жертву (палили) траву чорнобиль, плели вінки і ними прикрашали себе. Цього диявольського дня вони розпалювали вогонь, який добували тертям, співали "сатанинських" пісень, і з ними стрибали "від радості дияволи, яким вони молилися і їх вихвалювали, а Бога забували". У день Різдва святого Івана храми стояли пусткою, "бо всі проводили Собутки з бісами з усякими безчинствами". Жінки спозаранку ходили в поле збирати "чарівне зілля": іванів цвіт, лопух, богородицьку траву — чебрець, ведмеже вухо — коров'як, які цього дня мали магічну силу. Дівчата плели з усього того вінки, пускали на воду й ворожили: чий тонув, та дівка не вийде заміж. Також вінки святили в церквах і зберігали їх як оберіг протягом усього року. Хворих людей і тварин напували настоєм із зілля тих вінків.

Серби вірять, що "Іван-дан" такий великий, що сонце тричі зупиняється на небі, потім танцює і рушає далі. До цього дня серби склали безліч пісень, в яких згадуються язичницькі слов'янські божества Коляда і Купало. Сербські дівчата на Купала збирають "іванівські" квіти й трави, водять хороводи, стрибають з парубками через багаття. А пастухи напередодні Іванового дня запалюють смолоскипи й обходять з ними овечі загорожі й корівники, після чого складають смолоскипи на найближчому пагорбі й спалюють.
У Болгарії це свято зветься "Енєв ден". Удосвіта дівчата й молодиці збирають квіти та лікарські трави (енєві білкі), потім до сходу сонця варять їх і відваром миються для "очищення від злих духів". Сплетений з квітів "енєв венєц" зберігають цілий рік і за потреби кладуть до кадильниці й окурюють хворих. Звісно ж, стрибають через вогонь, спалюють опудала Купала та його жіночого відповідника Марени, водять хороводи, співають купальських пісень...
Утім, Купала святкували не лише в Україні й не лише слов'яни. Обряди купальської ночі (розпалювання багать, стрибання через вогонь, плетіння вінків) ще в ХІХ ст. відбувалися чи не в усіх землях Німеччини й графствах Англії. У німців це Іванів день, або серединолітня ніч (Hanstag, Mitte Sommernacht). Саме "середина літа" якнайповніше пояснює характер і зміст купальського святкування, його обрядовість. Це залишки старовинного міфічного вшанування культу Сонця, яке досягає на ту пору свого найбільшого впливу на Землю, перероджуючись з теплого в палюче. У дохристиянські часи це було свято вшанування одного з сонячних богів слов'ян — Ярила. Із часом, під впливом християнства, з пам'яті стерся первісний зміст купальської ночі, уявлення злилися, і люди забули Ярила, святкують тепер ніч під Іванів день, а святому Івану дали назвисько Купало.
Вшанування літнього сонцевороту в язичників збіглося з християнським віншуванням Різдва Івана Предтечі, так само, як зимове сонцестояння з Різдвом Христовим. Звідси разюча аналогія цих свят: ворожіння, міфічні образи, дива природи. Під Різдво можна чути голоси тварин, напередодні Купала розмовляють трави й дерева. Та якщо разом із зимовим сонцеворотом з'являлася надія на наближення світла й тепла, з літнім, коли починає зменшуватися тривалість дня, у свідомості давньої людини мимоволі виникало уявлення про неминуче ослаблення сили Сонця, про настання зимової темряви й холодів. Відтак в обрядовості свята, серед мороку купальської ночі, з'являються злі сили, відьми й чаклуни. В Україні в деяких місцевостях іще й досі господині звечора напередодні Івана Купала кладуть на підвіконня й пороги помешкань кропиву — як захист від відьом, які в цю моторошну ніч "бувають зліші, ніж зазвичай". А те, що ця ніч справді страшна, видно з того, що після Івана Купала вечорами з'являються світляки ("іванівські хробаки"), що в народнім уявленні уособлюють померлі душі, які тимчасово вийшли "на білий світ".
Джерело